Сторінка:Євген Плужник. Дні.pdf/95

Омиє радість тиха і огниста,
І в кожних грудях мука особиста
Зростить закон — у далечінь іди!
За дати всіх календарів туди,
Де не загасне правда проміниста,
Що дух її й за давнини родив
Сум мудреців і пориви артиста…

Та певне маю щось від реаліста,
Бо не назву своїм біжучим днем
Сторінки вічні прози і поем
Про те, що буде років через двіста,
Як не введу до Скрябіна чи Ліста
Або Бетговена безсмертних тем
Пісень народніх з їх блідим вогнем
Або частушок битого намиста!..
Ні, не скидаюсь я на гімназиста,
Що, не збагнувши перших теорем,
Вважав, що досить бомби анархіста,
Щоб повернути світові едем!

(Хіба що діти бувши, ми живем
В країні добрих фей і мудрих гномів,
А літ дійшовши, знавши смак у бромі,
Йдемо за фактами й календарем).
Не рік, не десять — доки доберем
— А не в якомусь вичитаєм томі —
Найкращих способів у кожнім домі
Зростити те, що правдою ми звем!
Ще не один ми вир перепливем,
І, береги залишивши знайомі,