Сторінка:Євген Плужник. Ранні вірші (1925–1928).djvu/4

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана



І невже ніколи не болить,
Що земля уся тобі докором,
Що тобі докором кожна мить!
Азіати?
Дикуни ми?
— Добре!

Ну, а ти, така шляхетна, ти!
Що влягла гарматним димом обрій,
Щоб не зріти братньої мети!

Франціє!

Версалю і Париже!
Ні, не ви зірвете той новий
Календар,
Що схід натхненний пише!
Ні, не ви!
Не ви!
Не ви!

ВІН

Проминуть по днях десятиріччя,
Прийде радість інших поколінь,—
Але завжди
 раз
 на рік
 обличчя
Обгортатиме глибока тінь!

Пам'ятатимуть дорослі й діти,
Хто в цей час в минулому помер!
Через віщо —
 всім гудкам гудіти
Три хвилини —
 як гули тепер!

Але завжди в подиху заводів —
Невмирущий в арміях машин! —
Поруч з нами
 той,
 кого в народі
Уквітчають коротенько —

Він!

І в обличчях радість біль пригорне:
У мільйонах втілений —
 не вмер!

...І сотворять вічну пам'ять горни
З вдячністю, не знаною тепер!
............................
Проминуть, мов сон, десятиріччя
Болю, крові, боротьби і війн,—