Сторінка:Іван Гнида. Червоний Кобзар. Збірка пісень і поезій робітничих (1914).djvu/7

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Кати наші — працюдавцї,
Розсилають смерти жах!
І ми вип'ємо за згоду,
За братерство та свободу,
Щоб настало по сьвітах!

З мореного дна ми добуваєм перли,
Зробили рай ми з рідної землї,
Саміж мремо старцями, як і мерли,
Притьмом здихаєм у кромішній млї.
Крівавий піт з нас капле, ллють ся сльози,
А в домовину ляжем злидарем:
Не нас напоють виноградні лози
І в оксаміт не ми себе вберем.
Поєднаймось з братом брат…

В'ялить нас труд і нужда перед часом;
Кому така голота дорога?
Хто не вважа машинами та мясом
Робітників, дешевих од шага?
Де чудеса то там і наші сили;
Ми здобували Вавилон новий;
Не мов ті пчоли, — меду наносили,
А їсти — вибач, бо се мід не твій!
Поєднаймось з братом брат…

Ми тулимось в холодних під землях:
Там наші хати; носим лахмани…
Товаришують з нами в тих оселях,
Ховаючись від сьвітла, кажани.