В хвилинних перервах повертав голову до берега — Галата вже засинала. Лише над Пера ще висвічувались вогні нічних ресторанів та вздовж Босфору на Стамбульському шосе інколи полосували темінь вогні запізнілих авто. Азійський берег протоки мовчазно чорнів з вечора до ранку.
Коли-не-коли пізньої ночі в темряві чувся плюскіт весел; то моряки поверталися до своїх пароплавів.
Учні радянських шкіл чудесно знають, що убивство в Сараєві Гаврилом Принципом австрійського ерцгерцога аж ніяк не стало причиною світової війни, — вони прекрасно знають: то була лише зачіпка, або, як часто кажуть, — сірничок, що підпалив зарані підготовлену вибухову речовину.
Початок XX сторіччя мав стати, на думку імперіалістів, кінцем Оттоманської імперії — Туреччини. Вмирала, так би мовити, багатюща тітка. Племінників, що ждали спадщини, було багато й кожен хотів стати володарем на Близькому Сході.
Німецький імперіалізм, змагаючися з англійською могутністю, лицемірно вдавав заступника мусульманського Сходу і поволі, метр за метром, прокладав залізницю Берлін—Багдад (що, мовляв, мала принести Туреччині розквіт і багатство), таким чином прямував до англійських колоній, вірніше, до колоніальної скарбниці — Індії.
Великодержавна Росія, що здавна вдавала з себе оборонця християнства на Балканах, не покидала намірів за всяку ціну придбати Босфор-Дарданели. Англія, володарка Єгіпту та Суезького каналу, природно, намагалася збагатити колонії і сторожко стежила за своїми суперниками.
Війна назріла. А вбивство австрійського ерцгерцога в Сараєві року 1914 було приводом до початку війни.
Скажено кинулись крейсери, панцерники, підводні човни в атаку на Дарданели та Босфор. Але протоки були заздалегідь заповнені мінами, а берегові фортеці устатковані за останнім словом німецької техніки й ураганним вогнем змітали силу супротивників.
Десант за десантом кидали англійці на скелясті береги Дарданелів, але далі Галіполі не могли прорватися — легіони колоніального війська поклали свої голови на непривітних, голих берегах Туреччини.
