Розпочалася мовчазна, без єдиного звуку розмова. Непомітні жести, рух голови, руки, красномовна міміка правили за звуки, слова й цілі фрази.
Комбінацією рухів моряк запитав:
— Чого стоїте? Сідайте.
Мовчазна відповідь очима й рухом голови:
— В присутності іх сидіти не можна.
— А курити хочеш?
Спочатку вагання, але швидко знак згоди і пояснення:
— Хочу, але не можна…
— Чого там не можна, бери!..
Застережливий жест.
— Ні! — і комбінація знаків — поклади цигарку на стілець, я непомітно її візьму.
Солдат сторожко наблизився до стільця і, не зводячи очей з службовців, непомітно взяв цигарку.
Молодий шпик в цивільній одежі ні на крок не відходив від трапа. Це потішало, бо ніхто з команди не мав наміру порушити заборону. Шпик був молодий і недосвідчений, а також не зовсім послідовний. Він спершу вдав, що не розуміє ані російської, ані англійської мови, згодом же виявилось, що він трохи розуміє російську і добре знає англійську.
— Тут же був бунт, — сказав я кочегарові Айзупові.
Поліцай нашорошився. Сумніву не було — він розумів дещо з російської мови.
— А хто це такий Сідки? — запитав Айзуп.
— Премьєр. Дуже популярна особа. Ось поспитай.
За хвилину поліцай жваво розмовляв з Айзупом англійською мовою. Кочегар добре знав британську мову, бо кілька років плавав в американському торговельному флоті.
Запитання були цілком пристойні, поважні і поліцай, вірячи в нашу доброзичливість, спокійно розповідав про заколоти в Каірі, Александрії, показував, де в Порт-Саіді лежали перекинуті трамвайні вагони.
— Ну, а тепер не страйкують?
— О, вже місяць, як утихомирили.
— Без крові обійшлося?
— О, ні, — протяг був поліцай, але зараз же, мабуть,
