зрозумів, що говорить зайве, полохливо озирнувся й замовк. І на запитання:
— А серед поліції були вбиті? — Буркнув неохоче і стримано:
— Добре не знаю.
Розмова увірвалась.
З пустинь Аравії наближався примарний ранок. Викреслювались обриси пароплавів, бронзова фігура Лессепса, будівлі порт-саідських кварталів.
Електричні вогні каналу помітно блякли і втрачали свою променистість — небо мережили рожеві прожилки близької зорі.
О четвертій годині, припасувавши прожектори, „Курск“ увійшов у Суезький канал.
До двох годин влаштовували прожектори, кріпили шлюпки для завозу кодол. А о четвертій вже треба було ладнатись до відходу.
Ще вночі в гавані постав незрозумілий гамір, клекотливі неспокійні вигуки. Здавалося, лине однотонне, злякане, тяжке скигління.
„Курск“ сторожко наближався до каналу, поминувши високий упевнений постамент його будівника. Незрозумілий гамір побільшав — його виділяла темна безформна маса, що бовваніла ліворуч нашого пароплава.
Розвиднялось, і скоро безформна маса набрала ознак велетенського пароплава, оточеного чорними вугільними баржами. То араби вантажили вугілля.
Це був один із тих „постійних“ заробітків порт-саідського пролетаріату, про які пише буржуазна морська лоція[1]:
|
„Порт-Саід — місто багате, бо населення його має постійний заробіток; святами одягається в шовк. Отже відсутність чистоти та зовнішню вбогість арабських кварталів не слід вважати за ознаку бідування людності“. |
Треба лише раз побачити один із цих „постійних заробітків“, щоб зрозуміти рівень заможності населення, його громадські права і ступінь експлуатації єгіпетського пролетаріату.
Вантажили вугілля буквально руками. З бортів від
- ↑ Довідник мореплавства.
