Сторінка:Іван Ковтун. Люди моря. 1935.pdf/53

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Лишилося ще кілька стрімких сходів, і можна буде озирнутись до моря.

… Якась сонячна омана! Де поділися покривлені, обшарпані, глибокі, як провалля, слизькі вулички й провулки, засмічені покидами, запльовані, загноєні недоїдками та лушпинням, пообвішувані лахміттям і білизною, сповнені базарним галасом, розіпнуті вбогістю, смородом?! Замість цього внизу за зеленкуватою смугою маслинних садів очі ваші вабить, вражає велетенська багатюща палітра незрівняних гарячих фарб, теплих і м'яких півтонів.

Аж до Везувія прослався Неаполь.

Аж до Везувія прослався Неаполь жовтогарячими, білими, синіми смугами вулиць, підступаючи до ясних, забарвлених зеленню вілл Соренто. Густоголуба затока, покраплена золотом пекучого сонця, і сніжність вітрил овально вгиналась у білий берег. У бік, у прозорій золотистій далині, запорошеній фіолетовим туманом, окреслювався Капрі.

Зір похапливо обіймав насичений фарбами простір. Хотілося надовше зафіксувати в пам'яті хоч клаптик цієї дивовижної панорами.

Навколо на балкончиках і спеціальних майданцях купчилися туристи. Деякі з них простоюють отут годинами, а потім автом, обминаючи запліснявілі, пашарпані вулиці, їдуть околишніми дорогами повз розкішні обзеленені вілли багатіїв до своїх готелів; це переважно літні, заможні особи. Молодші з Сан-Мартіно йдуть милуватися вбогістю та брудом древніх кварталів, заселених трудящими — ремісниками та пролетаріатом.

Ситі, нетруджені туристи милуються убозством так само,