— … Товаришу, ви на пароплав?
Я спинився й побачив на сходах вокзалу Шпілевського.
— Так, на пароплав… А що хіба?
— Будь ласка, якщо зустрінете наших, скажіть, щоб поспішали… Скоро поїзд… — моряк не доказав, бо побачив групу товаришів, що поспішали до вокзалу.
В путівниках є цілі розділи, де вихваляється ці жахливі райони Неаполя.
— А куди це ви? — зацікавився я.
— В екскурсію. До Помпеї надумали… — відповів охоче Шпіль і жартуючи додав: — Думав, для колективного відвідування знижка буде, але, на жаль, у них такого порядку ще не заведено.
Я хотів був запитати, чи не можна пристати до гурту, та моряк попередив мій намір:
— Може й ви з нами поїхати охоту маєте? — і дружньо додав, ідучи до каси: — За квиток не турбуйтесь, я зараз для всіх візьму…
На пероні я довідався, що це Шпілевський вчора на зборах судкому подав думку поїхати екскурсією до Помпейських руїн і запропонував витратити на цю подорож один англійський фунт[1], який судком щомісяця видавав на культроботу.
Це начебто невеличке відраховання суднового комітету дає змогу нашим морякам колективно відвідувати за кордоном театри, кіно, музеї, парки, заповідники. У портовому
- ↑ Шось із сім наших карбованців.
