Сторінка:Іван Ковтун. Люди моря. 1935.pdf/57

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

миттю оточили галасливі гіди і, нещадно ламаючи правила граматики, кількома мовами запропонували свої послуги.

Зруйновані будинки, пощерблені важкі стіни, потрощені колони.

— Сіньори! — гукав верткий, засмаглий знавець Помпеї.— Я поведу вас! По п'ять лір з кожного! Вірте, це не дорого?

— Містери! — вигукував другий. — Ви підете, звичайно зо мною? По чотири ліри з чоловіка.

— Гери! — кричав третій, хапаючи нас за рукава. — Я виріс у Помпеї. Прошу за мною! По три ліри з персони!

— Я поведу за дві ліри, — шепотів каліченою російською мовою на вухо цибатий дідок і змовницьки додавав: — Я знаю, рус?..

Дехто з нас уже погодився був іти за ним, але Шпілевський вчасно спинив товаришів.

— Куди ви?! Жертви нещасні!.. — сміючись, гукнув він. — Що ми, без них квитка не купимо? А якщо грошей не шкода, мені давайте, я поведу вас!

Виявилося, що Шпілевський тут не вперше. Він повів нас до контори, де ми показали свої документи й купили квитки, але гіди й не думали відставати від нас. Їхній лемент уже всіх нервував і сердив, а головне, ми не знали, як здихатись горластої, нахабної орди.