тою всі труднощі, хоч із великим запізненням, вийшов у море. Все це створювало капітанові піднесений, жартівливий настрій. Він спинив свої примружені очі на розкуйовдженій білявій голові і з батьківською усмішкою запитав:
Уже затушкувалися обриси порту й вечірня сутінь м'яко запорошує контури крутого одеського берега.
— Ну, „Чижику“, як справи? Не вколисало?
Слово „Чижик“ усім сподобалось, моряки засміялись. Сухорлявий стерновий Шпілевський, уважно оглянувши хлопця, потвердив:
— Ай справді, Петре Івановичу, „Чижик“.
Чижик почервонів.
Цілком законно, що Чижик, а офіціально матрос 2 класу, довго не спав цієї ночі. Думки про далекий рейс, про нові, чужі краї, про те, що завтра покажуться береги Туреччини, Стамбул, — розвіювали сон. Важкий Далекосхідний рейс, видавався йому привабною прогулянкою.
Навіть оповідання старих моряків про неймовірну, виснажливу спеку та тяжку роботу на тропіках викликали в нього не побоювання за свої молоді сили, а нетерплячку — скоріше все побачити й відчути!
