Він був наймолодший і найменший в команді 7000-тонного „Курска“, але безперечно, що він у цей рейс ніс найбільше ентузіазму й молодечого запалу.
Від Одеси до Стамбула пароплав-вантажник іде пересічно 34–36 годин. Третього дня після обіду ми вже зобачили чужі береги. „Курск“ у Стамбулі мав вивантажити сільськогосподарські машини для Туреччини та довантажити трюми оливковою олією для Владивостока.
Я вже познайомився з Чижиком, бо мав працювати разом з ним у комсомольському осередку над стінгазетою.
Виглядаючи берегів Туреччини, ми сиділи на полубакові, напружуючи очі, — силкувалися розгледіти Босфорський вхід.
Чижик помітно нервував. І я розумів його. Рік тому, наближаючись уперше до Босфору, я збуджено тинявся палубами пароплава „Томп“, не маючи сили спокійно діждати протоки. Цього ж рейсу я втрете мав побачити Босфор і вже міг стримувати свою нетерплячку.
Часом Чижик відволікав свою увагу від далеких берегів і починав уривчасту розмову про газету. Говорив він піднесено, похапцем і не зовсім доладу:
— Нам треба так повернути, щоб ви… розумієте, товаришу… щоб наша молодеча сторінка була найкращою, щоб усі писали… висвітлювали цікаві моменти… матеріал я вже збираю… сам напишу.
Але скоро Чижик робив паузу й повертав розмову на Туреччину:
— А на берег, як ви гадаєте, пустять? Ой цікаво! Кажуть, Босфор красивий. Правда, довгий? Ні?.. Невже ото між тими горбами? Та це ми швидко будемо в Стамбулі!
На тлі чистого, ясного неба вимальовувались береги Европи та Азії, поділені вузькою смугою Босфору.
Високе гаряче сонце сріблило простір моря. Враз попереду зачорніли гострокуті цятки — то з протоки вийшли в море рибальські парусники, слідом за ними димив пароплав. Чижик схопився.
— Невже то турки?
— А ось зараз побачимо…
Діставши у Петра Івановича бінокль, ми почали розглядати рибальські шаланди. Але бінокль ставав непотрібний,
