напували горілкою і ми, одурманені, з важкими головами, йшли в далекі тяжкі рейси… Ви щасливі, що не знаєте таких проводів, а ми, — що позбулися їх… Ну, бувайте здорові… — і капітан ще раз подякував за теплість та уважність зборів і запевнив, що його пароплав повернеться в Одесу з незганьбленим ударним вимпелом.
Капітан повертався до свого місця. Йому назустріч несподівано підвівся високий худорлявий кочегар-грек. Наблизившись, він простяг капітанові руку, і щось проказав гаряче й схвильовано. Згодом перекладач пояснив:
— Він каже, що вперше за все своє життя тисне руку капітанові.
Петро Іванович у відповідь міцно стис мозолясту, натруджену вугіллям руку кочегара.
Тепла непроглядна ніч запнула острови Грецького архіпелагу. Лише вогні численних маяків освітлювали пароплавові шлях. Капітан зійшов з мостика і стомлено сів у крісло, охоче випроставши наморені ноги. В Егейському морі він годинами простоює на мостику, перший зустрічаючи вогні маяків. Міцний цейлонський чай відгонив утому і капітан, спочивши, якось згадав береги батьківщини.
— Ви тільки, Дмитровичу, дома моїм не кажіть, — жартуючи, застеріг Петро Іванович, — я на березі довго не можу бути, бо така нудьга іноді візьме… Я в морі тільки й відпочиваю. Звісно, десятимісячні рейси — не іграшка, але 10 місяців на суходолі я б не висидів. Слово честі, не хвалюсь, але мені на морі навіть під час шторму спокійніше, — А взагалі, я, мабуть, — щасливий капітан. Шторми і бурі завжди або попереду мого пароплава, або десь далеко позаду. Вірте, мало не 30 років плаваю, а от не можу сказати, щоб я потрапляв коли у справжній шторм.
Та нічого дивного в цьому й не було, бо щасливий капітан, сказати б, сам собі організував щастя: він, як ніхто, приятелював з різними приладами, що акуратно стежили за настроями атмосфери й моря. А коли й траплялося, що ці вартові хибили, тоді власний досвід ставав на допомогу — він не зраджував.
Щождо „справжнього шторму“, то важко визначити, що саме під цим словом розуміє щасливий капітан, бо розбур-
