у вас немає ще досвіду і що так далі не можна. Треба, щоб у дальших вантаженнях вам видавали хоча б такі прості й потрібні речі, як обушки та ломи. Ти подаси цього папірця на виробничу нараду, добре?
— Хорошо, капітан, хорошо, — погоджується артільник.
— Бо скандал, держава збитки від цього терпить, розумієш?
— Понімаю, капітан, понімаю. Желаю хорошего, благодарю.
— Бувай.
Капітан і артільник по-дружньому тиснуть руки.
— Ось дивіться, скільки енергії витратили, — говорив згодом Петро Іванович, — але всежтаки недобрали п'ятсот кубометрів. Правда, і це досягнення, бо минулого, разу вдвоє більше недобрали. А ви знаєте, недобір п'ятисот кубометрів визначає, що ми втрачаємо на цьому фрахті чотири тісячі золотих карбованців. Це ж лише ми!
Шість годин вечора. Знайоме:
— Віра якор!
Пароплав незграбно повертає ніс до моря.
Петро Іванович сторожко стежить за кожним рухом пароплава. Накази в нього тихі, але такі, що мимоволі подвоюють увагу й пильність.
— Повний хід!
Штурманський стажер рвучко сіпає держак телеграфу, але несподівано машина притишує хід. Капітан стурбовано озирається.
Очі його спиняються на циферблаті телеграфу. Лице пересмикує роздратовання. Він хутко підходить до апарата й стримано каже стажерові:
— Ви пробачте мені, але ви шляпа. Я ж вас просив, „повний хід“, а ви дали „стоп“. Дивіться, як треба.
І спочатку його роль як капітана й керівника пароплава можна й недооцінити, бо вміє він якось триматися непомітно й надто просто. Але згодом я побачив, що він надзвичайно пильнує за судном, помічаючи найдрібніші хиби в роботі, недогляди, неохайність.
Коли налетіла злива, судно почало сіпати. Низька кремезна постать капітана майнула білим кітелем спершу на кормі, а згодом на полубакові.