— Петре Івановичу, я до вас. Можна? — проказав шанобливо до капітана. Той нічого не відповів, крокуючи в куток палуби, і тільки як повертав назад, побачив лікаря і стрепенувсь:
— А-а-а, Євгене Григоровичу… Ви до мене? Прошу…
— Я мушу заявити, — почав обережно лікар, — що на судні не все гаразд…
Зникали ряснозелені острівці Малайської протоки.
Капітанову задуму ніби мусоном розвіяло.
— Що таке?
— Ознаки епідемії… Вчора боцман, сьогодні буфетник. Гострі болі в животі, часом корчі…
Лікар не докінчив. Лице капітанові пожовкло.
— Епідемія?! Яка?!
— Важко сказати… Ніяк не можу виявити збудника, але ясно — не дизентерія… Якесь дивне захорування, я сам гублюся…
— Що ж робити?
Лікар безпорадно повів плечима:
— Але насамперед треба заборонити вживати сиру воду й подвоїти порцію вина…
Шановний Євген Григорович і в такий відповідальний момент лишився вірний своєму принципові: він був завзятий друг „Червоного хреста та Червоного півмісяця“ й непримиренний ворог сирої води, завжди й скрізь, на всяких
