сяться стандартні мінарети, єдина ознака місцевої екзотики, і знову на вершинах гір похмурі башти, вали фортець.
Панорама Стамбула вражає і приваблює.
За Буюк-Дере Босфор круто завертає ліворуч. Над зеленню парків мають прапори різних держав — то дачі посольств. Аж он геть палахкотить знайомий червоний колір. З тротуарів нам привітно салютують капелюхами: радянський прапор у турків в пошані.
Тихий хід.
Назустріч мчить катер з санітарним лікарем. Йому вже приготовлено трап. Помічник капітана Кость Васильович, у новенькому штурманському кашкеті, стоїть з документами під пахвою, готовий до знайомої процедури. Вона триває 5–10 хвилин.
Все гаразд, і капітан дає машині наказа:
— Повний хід!
За циліндричними баштами, валами-стінами, романтичною брамою Цар-городу панорамно встає Стамбул і Скутарі.
Треба признатись, своєрідна панорама Стамбула вражає і приваблює. В її обрисах незвичайно поєднані найрізноманітніші лінії: ось овальна м'яка лінія, що обгортає опуклі мечеті, враз рветься й ламано і стрімко починає викреслювати обрис мінарету, потім знову падає і спокійно лежить звичайною горизонтальною на плоских східних дахах.
