Сторінка:Іван Крип'якевич. Історія козаччини (1934).pdf/101

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

місцях позаводили вже були навіть панщину. Нарід почав нарікати на гетьмана. На весну 1687. р. Самойлович із українськими й московськими військами пішов у похід на татар. Війська переходили безлюдними, бездорожніми степами: тільки тут і там видко було яку могилу, то яке старе городище, чи руїни якої будови. Через ріки будували деревяні мости. Похід був тяжкий, військо втомилося і втратило сили.

Тоді вороги Самойловича почали виступати проти нього, — казали, що він дбає тільки про свої вигоди, не про військо, що козаки терплять від нього кривди й утиски. Військо дало послух цим намовам і почало бунтувати. Вночі змовники несподівано окружили гетьманський намет, напали на гетьмана, звязали його й віддали москалям .

Московські салдати кинули Самойловича на простий візок і повезли в Московщину.

У страшному пониженні найшовся гетьман.

— Замісць роскоші — гостра неволя, замісць карет і пишних візників — простий візок, замісць слуг парадних — сторожа стрільців, замісць музики — плач і нарікання — так описує літописець гетьманську недолю.

Цар заслав Самойловича на Сибір; там він марно умер.