в-останнє гетьмана, і на труну посипалися грудки землі…
Цар Петро не дозволив уже вибрати нового гетьмана: Україною мала правити «Малоросійська Колєґія« , на половину складена з москалів. Гетьмана заступав чернигівський полковник Павло Полуботок в уряді наказного гетьмана (1722—1724).
Полуботок був щирий патріот і сміливий чоловік, він думав гостро звернутися проти московських порядків. На його пораду з усіх сторін України пішли до царя прохання привернути давній лад на Україні й дозволити вибрати гетьмана.
Розлютився цар Петро й казав приїхати Полуботкові до Петербургу. Перед царем Полуботок сміливо висказав свої думки. Він докоряв цареві за те, що Московщина нищила українські права, нагадав йому праці й походи козаків і сказав:
— За все те ми, замісць вдяки — здобули тільки зневагу й ненависть, попали в останню неволю. Ми мусимо платити данину, копати вали й канави, сушити болота непрохідні, гинемо цілими тисячами від утоми, голоду й нездорового повітря. Над нами панують московські старші, що не знають прав і звичаїв наших, їм усе вільно робити з нами.
Розгніваний Петро крикнув, що Полуботкові за це буде смерть, і велів замкнути його до вязниці. Але гетьман сказав відважно:
— Заступаючися за Україну, я не боюся ні кайданів, ні тюрми. Краще мені найгіршою
