На чолі держави стояв гетьман, якого звали ясновельможним. Ґенеральну старшину титулували вельможними. Крім ґенеральних — писаря, обозного, осавулів, суддів, були ще нові ґенеральні уряди: підскарбій доглядав державного скарбу, ґенеральний хоружий переховував козацьку хоругву, бунчужний беріг гетьманського бунчука.
Старшина полкова, сотенна й городова була така, як давніше. Козаки ділилися на різні ранґи. Бунчукові товариші це були сини старшини, що належали до гетьманського полку. Вони вчилися на вищі уряди, заступали старшину в війську, урядували по канцеляріях і в судах.
Знатні або військові товариші звалися ті козаки, що повнили якийсь уряд і потім із нього уступили. Значковий товариш називався той, що носив у сотні малий прапор, званий значком. Виборні козаки були ті, що мали власного коня, вбрання і зброю, рушницю, шаблю й піку. Бідніші козаки не йшли на війну, а складалися з двох чи більше хат на одного вояка, що звався підпомічником.
Крім звичайних козацьких полків, були в Гетьманщині кінні компанійці й піші сердюки.
Останній гетьман давньої України був Кирило Розумовський (1750—1764). Він був із козачого роду, але молодим хлопцем дістався на царський двір до Петербургу, вчився там у вищих школах і їздив багато по чужих краях. Цариця Єлисавета думала, що він буде московщити Укра-
