Сторінка:Іван Крип'якевич. Історія козаччини (1934).pdf/125

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
Запорожжя.

Окремо від Гетьманщини правилося Запоріжжя рожжя.

Запорожці вернулися 1734. р. на давнє місце й оснували Січ між річками Підпільною й Базавлуком. Вони тут загосподарилися наново й поширили свої гряниці на всі сторони. На півночі від Гетьманщини гряниця йшла коло річки Орелі, на сході від донських козаків була річка Калміюс, на південь запорожці доходили до Дніпрового Лиману, на заході — по ріку Бог. Ті землі звалися »Вольности Запорозького Війська«.

Запорожжя ділилося на 8 паланок (повітів) і 38 куренів. Запорожці, як у давні часи, жили з ловів, скотарства і трохи з хліборобства. Частина війська проживала в Січі, инші жили в степах по зимовиках та хуторах.

Старшина Січі була така: кошовий отаман, суддя, писар, обозний, осавул, хоружий, булавний (носив булаву), бунчужний; були ще довбуші, пушкарі, шафарі (збирали мито на перевозах), канцеляристи. Був також отаман Січової школи, бо молоді хлопці мусіли вчитися.

Останнім кошовим Січі був Петро Кальнишевський. Він був людина великого розуму й досвіду й дуже добре правив Вольностями Запорозького Війська. На пустих просторах він поселював виходнів із різних сторін, казав будувати в степах хутори й села, дбав про те, щоб скрізь був лад і добробут. Про нього склали приповідку:

»Як кошовим став Кальниш, на Січі була паляниця, коржі книш«.