Бідніші мали замісць рушниці лук зі стрілами або спис. Підчас воєнного походу козак мав також лопатку сипати вали, сокиру рубати дрова, шнурі вязати вози й косу, щоб коневі придбати трави.
Спершу запорожці не носили окремого вбрання, а одягалися, як міщани або селяни. Потім козацька старшина почала носити гарніший одяг: жупан із червоного шовку або китайки, підперезаний шовковим поясом, кунтуш із довгими рукавами, порозрізуваними на кінці, широкі шаравари, гарні сапянці, себто чоботи з дорогої сапянової шкіри, на голові смушеву шапку з високим верхом.
Але нераз бідний козак не мав у що зодягнутися, як то співали в пісні: »На козакові шапка бирка, зверху дірка, травою підшита, вітром підбита, — куди віє, туди й провіває, козака молодого прохолоджає«!
На чолі всього запорозького війська стояв гетьман. Він був найвищий начальник козаків, видавав накази війську, проводив у воєнних походах, давав лад на Січі й на всім Запорожжі. Його відзнака була булава́, срібна палиця з кулею на кінці; як гетьман виходив до війська, тримав булаву у правій руці. Перед гетьманом несли все бунчук — палицю з довгим волосінням із кінських хвостів.
При гетьмані був писар, що писав усі військові письма й універсали (оповістки); його відзнака була печатка.
