ряди по боках та на чолі війська. Таким способом робився якби вал або мур із возів кругом війська; козаки звали це табором. Такий табор разом із військом ішов поволі проти татар. Як уже були близько ворога, починали стріляти з гармат, а потім і з рушниць. Татари кидалися на табор і намагалися його розбити, але козаки зза возів стріляли до них і не давали їм приступити ближче.
Таким робом запорожці йшли щораз далі й або знов випускали на ворога кінноту, або боронилися з табору. Навіть як число татар було таке велике, що треба було відступати, табор рятував козаків із найбільшої небезпеки, й так вони верталися зі степів на Січ.
Серед боротьби з татарами неодин козак поклав свою голову за рідний край.
В одній старій пісні оповідається, як загинув у степу курінний отаман Хведір Безрідний. Він був на сторожі над Дніпром зі своїм чурою Яремою. За обідом несподівано напали на них татари. Обидва запорожці боронилися завзято й відогнали татар, але Хведора влучила куля, а від татарської шаблі він дістав глибоку рану.
Постреляний, порубаний, він лежав над Дніпром, вірний чура промивав водою йому смертельні рани. Промовив тоді Ярема до Хведора Безрідного:
— Пане отамане, чи не добре було б дати знати до батька-матері про твою пригоду?
Отаман відповів:
