По невдалому повстанні 1638. р. в Наддніпрянщині шляхта прийшла до ще більшої сили, як перше. Могутні пани Потоцькі, Конєцпольські, Вишневецькі та инші позаймали великі простори пустих земель на краю »диких піль«, степів, закладали там села й осаджували на них своїх підданих. Обовязки селян усе тяжчали; селяни з року на рік платили більші податки й мусіли робити все більше панщини на ланах своїх панів. Таксамо по містах позменшувано міщанам права і свободу.
Та найбільше терпіли козаки. Хто не був записаний у реєстер, той не мав ніяких козацьких прав і мусів приставати до міщан або на селі піддаватися панові. Але й реєстрові козаки не мали давніх вольностей. Козацькі полковники-шляхтичі не дбали, щоб запорозьке військо процвітало, а нищили козаків як-найгірше. Від усього майна, худоби, збіжжя козаки платили податки; добич, що її добували на татарах, мусіли віддавати полковникам. Не вільно було вже козакові ходити у степ, на влови або по рибу, за все треба було платити. Як було котрий козак умер, то його вдову й дітей шляхта вважала за мужиків і примушувала
