до панщини. Як було подобалась котрому шляхтичеві козацька сіножать, поле чи хутір, то він виганяв звідти козака з його родиною й майно його забирав собі…
Важко було терпіти запорожцям ці знущання. Вони ж були люди військові, заслужені в війнах з татарами й турками, вкриті славою, — а тут мусіли слухати панів і їх прислужників, як які кріпаки або невольники. Запорожці кипіли гнівом і обуренням. І чекали тільки пригідного часу, щоб знову підняти повстання.
У хуторі Субо́тові під Чигирином проживав козацький сотник Богдан Хмельницький. Він був із невеликого шляхетського роду. Його батько Михайло проживав спершу в Жовкві в Галичині, потім став урядовцем у Чигирині, господарював на селі й заклав свій хутір у степу. Свойому синові бажав дати вищу освіту й посилав його до шкіл у Львові.
1620. р. Михайло Хмельницький ходив на турків і поляг у битві під Цецорою в Молдавщині. Богдан дістався тоді до неволі і два роки важко страждав, доки не поталанило йому визволитися. Тоді вступив до запорозького війська й по кількох роках став сотником.
Він вів далі батьківське господарство в Суботові. Та коли козаків в повстанні 1638. р. розбито, то і Хмельницькому стало гірше. Почала його переслідувати шляхта. Найбільше завзявся був на нього чигиринський урядовець, шляхтич Чаплинський. Він уподобав собі хутір Хмельниць-
