старшин мали їхати човнами Дніпром до порогів, Поляки йшли собі в степи безжурно, не знаючи, які сили у Хмельницького.
— Ми на тих мужиків навіть не піднесем шаблі, а порозганяємо їх нагайками! — чванилися польські пани.
Але Хмельницький надійшов зі своїм військом несподівано й окружив польський табор над Жовтими Водами. Кілька днів тривала боротьба, бо поляки мали добру зброю, але накінець запорожці перемогли, багато польського війська загинуло, инші дісталися в полон. Степан Потоцький був ранений і умер у козацькій неволі. Зараз потім прилучилися до Хмельницького реєстрові козаки. Вони неохоче йшли на своїх братів, і як тільки дізналися, що Хмельницький переміг молодого Потоцького, кинулися на своїх полковників-шляхтичів і їх повбивали. Погиб тоді й Барабаш, його вбили за те, що не хотів пристати до повстання.
Старий гетьман Микола Потоцький зібрав тимчасом усе польське військо і з другим гетьманом Каліновським пішов на козаків. Але як дізнався про погром сина, хотів повернутися в безпечне місце. Тоді Хмельницький вислав за ним погоню. Козаки випередили поляків і під Корсунем уладили засідку в лісах: поперекопували дороги, збудували шанці й чекали з гарматами ворога. Польські війська необережно ввійшли в це місце і знову потерпіли поразку. Обидва гетьмани, багато шляхти, все військо пішло в неволю. Козакам і татарам дісталася велика добич. Жартували собі тепер запорожці з гордих панів і співали в думах:
