Сторінка:Іван Крип'якевич. Історія козаччини (1934).pdf/56

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Гей, пане Потоцький, чи в тебе розум жіноцький? Не годишся ти воювати, лучше було в Камянці подільськім пробувати, печеного поросяти, куриці з перцем уживати, як з нами, козаками, воювати! Навчать тепер тебе кримці-татари кобилину жувати, кумисом запивати!

Народнє повстання.

Мов блискавкою розійшлися по всій Україні вістки про перемоги Хмельницького. Спершу люди не вірили, що все те правда, бо потратили вже були надію на ліпшу долю. Аке як дізналися від очевидців про битви над Жовтими Водами й під Корсунем, з радощів плакали й славили запорожців та гетьмана за їх хоробрість і силу.

— Висипався хміль із міха, наробив ляхам лиха, — приказували собі всі весело.

Богдан Хмельницький порозсилав на всі сторони своїх післанців закликати нарід до війни. В ближчі сторони їхали козаки зі зброєю в руках, з прапорами й відчитували всім на-голос письмо гетьмана. В дальші околиці запорожці йшли поперебирані за купців, ченців, старців і скрізь закликали селян до боротьби з панами.

По всій Україні спалахнуло повстання мов вогонь. Селяни нападали на двори, підпалювали панські будинки, забирали худобу, збіжжя, зброю, виганяли або вбивали панів. Хто з польських панів заранні не втік був на захід до Польщі, той не міг урятувати життя. По містах міщани замикали до вязниць польських урядовців, виганяли ксьондзів, руйнували костели.