Замостям, але думав іти ще далі, аж на Варшаву. В пісні співали тоді запорожці:
— Гей, ви хлопці, ви добрі молодці, не журіться, посідлайте коні воронії, садовіться та поїдемо в чистеє поле, на Варшаву, наберемо червоної китайки та на славу!
У Варшаві поляки вибрали тоді нового короля Яна Казимира. Він написав до Хмельницького лист і просив його, щоб не воював більш Польщі, та обіцяв, що дасть українцям такі права, які вони самі схочуть. Гетьман повірив словам короля й рішив вертатися.
З жалем прощали козаків холмщани й галичани, зі слізьми дивилися, як уступали запорозькі війська. Але козаки їх потішали:
— Не журіться, ми ще вернемося до вас.
І так гетьман із військом-переможцем вернувся в Наддніпрянщину і 27. грудня 1648. р. відбув вїзд до Києва. Вже здалека виходили проти нього міщани, селяни й духовенство. У воріт міста стрічав гетьмана київський митрополит разом із єрусалимським патріярхом, що тоді саме приїхав на Україну. Професори і студенти київської Академії витали його промовами і співами. Славили його як переможця-визвольника Богом даного Україні й тому названого Богданом, величали його другим Мойсеєм, що вивів український нарід із чужої неволі.
Незабаром потім приїхали до гетьмана до Переяслава польські посли. Найстарший між ними був воєвода Адам Кисіль. Це була дивна людина.