Сторінка:Іван Крип'якевич. Історія козаччини (1934).pdf/65

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Замостям, але думав іти ще далі, аж на Варшаву. В пісні співали тоді запорожці:

— Гей, ви хлопці, ви добрі молодці, не журіться, посідлайте коні воронії, садовіться та поїдемо в чистеє поле, на Варшаву, наберемо червоної китайки та на славу!

У Варшаві поляки вибрали тоді нового короля Яна Казимира. Він написав до Хмельницького лист і просив його, щоб не воював більш Польщі, та обіцяв, що дасть українцям такі права, які вони самі схочуть. Гетьман повірив словам короля й рішив вертатися.

З жалем прощали козаків холмщани й галичани, зі слізьми дивилися, як уступали запорозькі війська. Але козаки їх потішали:

— Не журіться, ми ще вернемося до вас.

І так гетьман із військом-переможцем вернувся в Наддніпрянщину і 27. грудня 1648. р. відбув вїзд до Києва. Вже здалека виходили проти нього міщани, селяни й духовенство. У воріт міста стрічав гетьмана київський митрополит разом із єрусалимським патріярхом, що тоді саме приїхав на Україну. Професори і студенти київської Академії витали його промовами і співами. Славили його як переможця-визвольника Богом даного Україні й тому названого Богданом, величали його другим Мойсеєм, що вивів український нарід із чужої неволі.

Переговори з поляками.

Незабаром потім приїхали до гетьмана до Переяслава польські посли. Найстарший між ними був воєвода Адам Кисіль. Це була дивна людина.