широкі простори були вкриті тільки самою травою. Це були славні українські степи. На весну степи зеленіли і вкривались різнобарвними квітками. Під подувом вітру трави хвилювали, як те широке море. Пізніше серед літньої спеки вони жовкли й висихали. Ніколи плуг не переходив цих степових земель; ніхто трави не косив, ані не збирав. Природа жила тільки сама для себе.
Серед степів та по лісах над річками було багато всякого звіря. Жили тут колись тури з породи диких волів, зубри — буйволи, вкриті вовною, ведмеді, коні, олені, степові кози, дикі кабани; на річках гніздилися бобри. Ловці, що заходили в ці сторони, за короткий час збирали велику силу шкури й футер. З мяса брали тільки кращі частини, решту кидали псам або залишали вовкам. Птахів було така сила, що на весну хлопці набирали повні човни яєць качок, гусей, журавлів, лебедів, а й пізніше ловили цілі комори молодих птиць. Орлят брали до кліток задля їх пер, що були потрібні до стріл. У старих деревах, дупластих від старости, роїлися бджоли; їх мед був дуже смачний і запашний. В річках і озерах було повно риби; часом у одну сітку ловили по дві тисячі риб, найменші з них були завдовжки на стопу.
Та хоч Запорожжя було таке багате на всяке добро, мало хто відважувався заходити туди, бо життя було небезпечне від татар, що кочували в степах. Татари це був напівдикий нарід, що прийшов до нас із Азії. Вони були низького росту, мали широкі плечі, велику голову. Їх лице було
