Поляки знали про це й почали стріляти що-раз більше на козацький табор. Між військом прийшло до метушні; козацькі слуги й селяни, що не звикли були до бою, почали тайкома втікати, за ними заметушилися й деякі козаки. Полковник, Богун із булавою їздив табором і заспокоював військо, як міг, — але це багато не помагало: в таборі прийшов такий безлад, що треба було уступати 30. червня 1651.
І тут знову прийшла страшна пригода. Коло Берестечка кругом були великі багна й западини. Щоб мати перехід до табору, скрізь побудовано мости. Але тепер підчас відвороту найбільший міст не витримав тягару людей, коней і гармат, завалився, й тисячі людей потопилися в воді та болотах…
Поляки йшли за козаками й безнастанно стріляли. Але запорожці боронилися вперто. Один козак скочив на човен, та не міг відплисти, бо його окружили поляки; не мав иншої зброї, лише косу, та боронився нею завзято кілька годин, убиваючи ворогів, — аж котромусь польському воякові пощастило його перемогти.
Козацьке військо уступило до Білої Церкви. Приїхав туди й гетьман, — за великим окупом хан відпустив його з неволі. Але не можна було далі боротися, бо військо було перетомлене. Хмельницький заключив тут мир із поляками 28. вересня 1652. р., дуже не корисний для України: козакам залишилося лише київське воєвідство, поляки забрали Брацлавщину й Чернигівщину.
Берестецьку поразку пімстили козаки 1. червня 1652. р. в битві під Батогом (над річкою Богом). Богдан Хмельницький із трьох сторін уда-
