Сторінка:Іван Крип'якевич. Історія козаччини (1934).pdf/78

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Козаки не хотіли Виговського, бо він був родом шляхтич, не хотіли й Мартина Пушкаря, й Павла Тетері, й нікого зі старшини.

— Так скажіть, кого ж на гетьмана бажаєте?

— Ми бажаємо сина твойого Юрася Хмельниченка, козака молодого.

Гетьман почав їм відраджувати:

— Панове-молодці, мойому Юрасеві щойно сімнацять років, він зростом малий, розумом не дійшлий, козацьких звичаїв не знає.

— Ми будемо старих людей біля нього держати, будуть його добрими ділами навчати. Буде він між нами гетьманувати, нам порядки давати. Будемо його добре поважати, тебе, батька на­шого, споминати.

Заплакав тоді старий гетьман, сивою головою поклонився громаді й віддав булаву молодому Юрасеві.

Богдан Хмельницький умер 8. серпня 1657. року по десятьох роках гетьманування (1648 до 1657).

З плачем та риданням проводили його козаки з Чигирина й похоронили під церквою в Суботові. Але домовина гетьмана не лишилася в посвяченій землі. Польський полководець Чарнецький кілька років пізніше здобув Суботів і викинув кости гетьманові з могили…

Та хоч могила Богдана Хмельницького не залишилася, слава його перетривала століття, — він був найбільший гетьман України.