Козаки не хотіли Виговського, бо він був родом шляхтич, не хотіли й Мартина Пушкаря, й Павла Тетері, й нікого зі старшини.
— Так скажіть, кого ж на гетьмана бажаєте?
— Ми бажаємо сина твойого Юрася Хмельниченка, козака молодого.
Гетьман почав їм відраджувати:
— Панове-молодці, мойому Юрасеві щойно сімнацять років, він зростом малий, розумом не дійшлий, козацьких звичаїв не знає.
— Ми будемо старих людей біля нього держати, будуть його добрими ділами навчати. Буде він між нами гетьманувати, нам порядки давати. Будемо його добре поважати, тебе, батька нашого, споминати.
Заплакав тоді старий гетьман, сивою головою поклонився громаді й віддав булаву молодому Юрасеві.
Богдан Хмельницький умер 8. серпня 1657. року по десятьох роках гетьманування (1648 до 1657).
З плачем та риданням проводили його козаки з Чигирина й похоронили під церквою в Суботові. Але домовина гетьмана не лишилася в посвяченій землі. Польський полководець Чарнецький кілька років пізніше здобув Суботів і викинув кости гетьманові з могили…
Та хоч могила Богдана Хмельницького не залишилася, слава його перетривала століття, — він був найбільший гетьман України.