дід був козацький гетьман після Сагайдачного. Дорошенко у всіх своїх справах наслідував Богдана Хмельницького. Головне змагання його було зєдинити всі українські землі в одну державу, незалежну від чужинців. Польщі він не вірив.
— Служили козаки — казав він, — польському королеві багато років і свої голови покладали, а дослужилися того, що поляки відбирають у них вольности, бють їх, мучать, беруть із них великі данини, церкви божі безчестять, палять або обертають у костели.
Не мав він довіря й до москалів, бо знав, як вони висували проти гетьманів »покутних гетьманчиків« і старалися зруйнувати українську державу. Він бажав оперти будову держави на згоду й єдність самих українців. Він казав:
— Хоч за божою волею український народ обох сторін Дніпра роздвоєний, і ми здаємося одні одним ворогами, то проте ніхто чужий не буде нам такий прихильний, як ми самі собі.
Дорошенко знав добре український народ, розумів його змагання і вмів зєднати собі народню прихильність. Всі його любили й цінили, а найбільше за те, що він був людина незвичайно чесна, не мав на оці ніякої користи для себе, а був готов усе майно своє, життя і кров покласти за Україну.
Дорошенко вважав Польщу й Московщину за двох головних ворогів України. Проти них він шукав для України иншого союзника й постановив зробити союз із турками.
