Сторінка:Іван Крип'якевич. Історія козаччини (1934).pdf/89

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

жанні й пошані, — казали тоді козаки, — і на селян у них нема великих податків ані оплат. Дружба з турками певніша навіть, ніж із христіянами, бо як турчин покленеться своєю бородою, то вже ніколи не переступить своєї клятьби й не змінить свойого слова.

На заклик Дорошенка султан вислав велике військо проти Польщі й разом із гетьманом здобув Камянець на Поділлі, обляг Львів і присилував поляків у мирі в Бучачі 1672. р. уступитися з українських земель. Правобережна Україна стала окремою державою у злуці з Туреччиною.

Але недовго вдержалася приязнь із музулманами. Турки були тоді напівдикий нарід, ворожо відносилися до всіх христіян, яких звали невірними, не вміли шанувати христіянських звичаїв. По різних містах та селах ставили свої мечети, в Камянці перемінювали християнські церкви на свої святині. Українців дуже боліли ці зневаги, і простий нарід почав нарікати на гетьмана за його союз із турками.

Найбільший воріг турків і татар був запорозький кошовий Іван Сірко. Про нього розповідали, що він народився на світ із зубами й зараз почав гризти пиріг. З цього прорукували, що він ціле життя гризтиме ворогів України. І справді Сірко ввесь свій вік воював безнастанно з бісурманами. Турки називали його »урос-шайтан«, себто український чорт. Султан казав молитися в мечетах, щоб Сірко погиб. Сірко переміг турків і татар у 55 більших боях, а в малих січах був майже що-дня. Спершу Сірко ворогував із Дорошенком за його союз із турками, але як переконався, що гетьман хоче тільки добра Україні, став