з великою юрбою запорожців і бідного народу. В раді мали голос не тільки козаки, а й чернь, тим то нараду названо »чорною радою«. Прихильники Брюховецького не дозволили иншим козакам проявити свойого голосу, тільки кричали великим криком: »Брюховецький гетьман!«, і дали Брюховецькому булаву в руки. Розважніші козаки пробували завести лад у раді, але це не вдалося ні на що. Сомка та Золотаренка запорожці схопили й замкнули до вязниці; Брюховецький казав позрубувати їм голови.
Народ думав, що новий гетьман заведе як-найліпший лад на Україні. Та вийшло инакше. Брюховецький узяв собі до товариства своїх приятелів із Січі, поробив їх полковниками й ґенеральною старшиною, хоч між ними були й неграмотні, і з ними вживав панування. На простих козаків і селян понакладав великі податки, душив їх, за малі провини карав вязницею а то й на горло.
Побачили тоді козаки, що не все можна давати віру тому, хто хвалить себе й називається приятелем народу, бо він може стати народнім гнобителем.
Москалі помогли Брюховецькому стати гетьманом, бо сподівалися, що він буде вірний цареві й допоможе їм руйнувати Україну. Справді так воно й було. Брюховецький зараз таки згодився давати московським залогам на Україні все утримання, відступив цареві більшу частину грошей, що до того часу належали до військового скарбу, просив царя, щоб на Україну прислали митропо-
