Сторінка:Іван Кулик. Одужання (1923).djvu/3

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


V
Надеждино,
10. XL 1922 p.

Ні, не піддамся! Це не божевілля.
Зараз все ясно, як на долоні,
Я зараз поясню вам вільно
Всі економічні закони.

Не піддамся! Це сантиментальність,
Просто—інтелігенські вигадки.
Це не я вчора в їдальні
Згадував з плачем Бригідки.

Це не я казав тобі, Клаво,
Щоб бажав би скорше вмерти...
Я впертий. Я впертий!
Не піддамся! Не маєте права!...

VI
Надеждино,
11. XL 1922 p.

Пробач. Я зробив тобі болюче.
Забудь про вчорашню розмову.
Де маленьке напруження волі
Й ми обидва будемо здорові.

Ще маленьке, останнє напруження.
От вже зараз я,—бачиш,—нормальний:
Ми обидва будемо дужими
Й покинемо ui сантиментальности.

Все це стане страшною, забутою казкою—
Навіть згадканіколи не виникне.
Поїдемо разом у Донбас—
У Горловку, у Щербинівку.

Скільки сили незломної викрешу
З блискучих пластів антрацитових.
Скільки нових пісень напишеться
Під кайла суворий ритм!

VII
Щербинівський
кущ. Північний рудник,
9. І. 1923 р.

Виблискує степ перламутром.
Виблимує синіми зорями.
Чорним велитнем в білому хутрі
Виперся рудник угору.

Витискає з уст димарів
Білу пару роздріпаними колами
И чатує з високих копрів
Над цілою околицею.

Та вже натовпи в кам'яну плоть
Вкраялись живими свердлами,
Видирають спід хутра і котять
Переплетені рейки-ребра;

Деруть скам'янілі пласти,
Довбаються в грудях залізом—
І зойкує велитень стиха
В хутрі чорною кров'ю замиз ганім.

Та стискаютьнапружено-вперто
Гострі кайла невблаганними долонями.
І здріганням передсмертними
Коливаються велитня скроні.

VIII
Бахмутський
Артемовський
соляний рудн.
12. І. 1923 р.

Біле над землею—сніг;
Біле під землею—сіль;
Зеленавою кригою
Запанцирене звідусіль.