Сторінка:Іван Кулик. Одужання (1923).djvu/4

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено



Дивовижний палац зі шкла.
Ніби іней довкола — та не зимний.
Так таємничо — лагідно
Зелені іскорки блимають.
 
Був у Кракові, на королівських бастіонах:
Спускався під Вавель — у Смочу Яму;
Чув легенду: страшний дракон
Вигріз її зубами.

Яким це здається смішним!
Тут леґенда стала побутом,
Тут старий десятник Трохим
Підземного царства володар.

Може це непоетично й грубо,
Він рудий, з підсліпуватим оком
Й гострозуба машина врубова
Йому замісць дракона — смока.

Але заздріть, казкові королі:
Без меча, незграбними руками
Він дракона дротами оплів
Й змусів гризти пласти солекам'яні.

Гей, бувало — нема штейґерів,
Втікли інженери з білими, —
А Трохим котли розігрів
Й тріпоче шківами, мов крилами,

І будує в підземній пітьмі
Кришталеві печери й тунелі
І втілює в побут — міт,
Вигаданий менестрелями.

 
IX
Юзовка, Риковський рудник,
18. І. 1923 р.

Летить, колихається кліть,
Зачіпляє за стіни й гримає
Й одноманітно торохкотить
Дієсловними римами.

Так хутко. Захоплює дух.
Серце, здається, присне.
Чорний вохкий лантух
Над головою затиснено.

Забув, що десь сонце й блакить.
Тільки лямпка за паском блимає.
І летить, виспівує кліть
Дієсловними римами.

 
***

Вузький стовбур. Старенька штрека.
Напівзруйновані скріпи.
Під ходою жалібно хлипає
Вода проміж рейками.

Промайнули, пройшли корінну
(Сигнал у стовбурі забамкав),
Перейшли повз піч, де гнуться
Саночники під нудною лямкою.

Спинились у новім забої
(Нахилений сланцевий дах),
Залягли в печері обоє.
Стискаючи кайла в руках.

Запорошує очі й бороду,
Та за сонцем не тоскно нікому:
Тут борня. Непокірну породу
Обушком, обушком, обушком!

Нумо ще! Не здається трелята!
Ми балдою, щоб клином вгризти,
А не йде — так неси перфоратор,
Пробуравимо разом шпури.

Продовбаємо, дарма, що камінь!
Таки вгризся гартований клин.
І підземні скарби потікли
Чорнозолотими струмками.