Сторінка:Іван Кулик. Одужання (1923).djvu/4

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Дивовижний палац зі шкла.
Ніби інейдовкола- танезимний.
Так таємничо—лагідно
Зелені іскорки блимають.

Був у Кракові, на королівських бастіонах:
Спускався під Вавель—у Смочу Яму;
Чув легенду: страшний дракон
Вигріз її зубами.

Яким це здається смішним!
Тут леґенда стала побутом,
Тут старий десятник Трохим
Підземного царства володар.

Може це непоетично й грубо,
Він рудий, з підсліпуватим оком
Й гострозуба машина врубова
Йому замісць дракона—смока.

Але заздріть, казкові королі:
Без меча, незграбними руками
Він дракона дротами оплів
Й змусів гризти пласти солекам'яні.

Гей, бувало—нема штейгерів,
Втікли інженери з білими,—
А Трохим котли розігрів
Й тріпоче шківами, мов крилами,

І будує в підземній пітьмі
Кришталеві печери й тунелі
І втілює в побут—міт,
Вигаданий менестрелями.

IX
Юзовка, Риковський рудник,
18. І. 1923 р.

Летить, колихається кліть,
Зачіпляє за стіни й гримає
Й одноманітно торохкотить
Дієсловними римами.

Так хутко. Захоплює дух.
Серце, здається, присне.
Чорний вохкий лантух
Над головою затиснено.

Забув, що десь сонце й блакить.
Тільки лямпка за паском блимає.
І летить, виспівує кліть
Дієсловними римами.

*  *  *

Вузький стовбур. Старенька штрека.
Напівзруйновані скріпи.
Під ходою жалібно хлипає
Вода проміж рейками.

Промайнули, пройшли корінну
(Сигнал у стовбурі забамкав),
Перейшли повз піч, де гнуться
Саночники під нудною лямкою.

Спинились у новім забої
(Нахилений сланцевий дах),
Залягли в печері обоє.
Стискаючи кайла в руках.

Запорошує очі й бороду,
Та за сонцем не тоскно нікому:
Тут борня. Непокірну породу
Обушком, обушком, обушком!
Нумо ще! Не здається трелятаї

Ми балдою, щоб клином вгризти,
А не йде—так неси перфоратор,
Пробуравимо разом шпури.
Продовбаємо, дарма, що камінь!

Таки вгризся гартований клин.
І підземні скарби потікли
Чорнозолотими струмками.