Сторінка:Іван Кулик. Поезії. 1967.pdf/10

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

У 1918 році, коли на Україні панує петлюрівщина та гетьманщина, Іван Кулик працює в Москві в Українському відділі Наркомнацу, в його «Віснику» він друкує свій перший вірш… Другий, найпевніше, писаний того ж таки 1918 року, з'являється на сторінках київського журналу «Мистецтво» тільки у 1919 році… Цей другий вірш «Сон» значно сильніший за «Нові сили», і це дає підставу пізнішому дослідникові сказати, що його написано «досвідченою рукою». З цим можна погодитись, поет швидко зростає, але йому ніколи писати вірші: влітку 1919 року Іван Кулик уже на підпільній роботі в Західній Україні, наприкінці того ж року його заарештовує польська поліція. Він сидить у Замарстенівській тюрмі у Львові, у Варшавському Арешті Центральному. Тут у нього досить часу — він пише вірш «Новий рік у тюрмі», бадьорий і мужній, повний революційного завзяття і відчутної іронії до тих, хто кинув його за тюремні мури.

Молодий поет і революціонер бачить не Віслу за вікном тюрми, а синій Дніпро, думками він там, на Радянській Україні, у Києві, там уся його надія, уся віра, усе його щастя. Немає ні зневіри, ні почуття самотності.

Де Варшава? Це ж мій злотоверхий
В небо впився Софіївським собором,
В славетні мури Печерські,
I палац з червоним прапором!

Небо розідране переливними дзвонами,
На вулиці — святошної юрби розливи.
Мальовничі плями — червоні… червоні!
І вільні переможні співи.

(«Новий рік у тюрмі»)