Молодь волала:
— Зброї!
— Стрілами їх — за вогні! —
Й ремствувала збентеженим роєм.
Але Самбо мовив:
— Hi.
Не вам із білими змагатися…
Та в білих — є бог:
Його на підмогу
Смиренно закличемо, браття, —
Збентежена, жахом знесилена,
Клякнула юрба — заголосила:
— Я маю крила,
Ти маєш крила,
Всі божі діти мають крила…[1] —
Серця передчуттям рила
Безнадія слів незрозумілих…
І не дала молитва ради, —
Дали земляні вали;
Надвечір стихла канонада,
Вибухова припинилася злива.
Будували-бо форт не на розраду,
Й нелегко 'го було валити.
У ФОРТІ
Ніч. Тиша у форті така зловтішна.
Ніч. Пітьма по хатинах така зловісна.
Ніч. Тиша. Пітьма.
Лиш чутно — беззвучно кришиться
Надії вутлий лист…
