Сторінка:Іван Кулик. Поезії. 1967.pdf/113

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана


Хоч корчився плазом,
Та пружисті мав м'язи
І не плакав — сміявся з образи.

Як спитають, чому в нього смуток в очах,
Ти скажи, що згубив він хороше дівча.
Як згадає старе, —
Аж за серце бере:
Важко диха, та хтозна, чи вмре...

Ти скажи, що із білим у карти він грав,
Чорний виграв, та білий всі гроші забрав,
І одежу, і гроші,
Черевики й калоші —
І їдять його, голого, воші...

 

ПРО РІВНІСТЬ
Он сидить дятел,
Та на дубі дятел —
Дятел, дятел —
Дзьобає дуба,
Вчиться рахувати.
Гроші рахувати:
Чорному центи, білому долари, —
Ой, таки чорному — білий не до пари!

 Ой там пчілки,
 З гілки до гілки,
 Наносили меду —
 Трутні все поїли.
 Чорний з півроку
 Гнав з тростини соку.