Не виблагає мила. Не впросить. Згубили наречену Самбову. Кам'яніло Самбове серце, зволожувались морською водою — солоною, гарячою — Самбові очі. Голосила надривно на березі Самбова пісня: «Ой ламай же, Неллі Грей, рученьки натруджені, Наречена… Вона повією труїть бульвари Гарлема. Згубили білі Самбову наречену. Повісять білі Самбо. Ой кате, кате, кате, Лантухом важким сіпнулося й загойдалося в повітрі Самбове тіло. Хряснуло в шиї. Ноги в корчах задригали — останньою чечіткою. Ніколи ще так одчайдушно не танцював Самбо. Не всякому така весела смерть судилася, ой, не всякому… |
Сторінка:Іван Кулик. Поезії. 1967.pdf/123
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
