II
Йно — зазоріє — вже не всидиш в хаті:
У душогубці (безоглядний шал!)
Підземний треба перетнуть канал
І спрямувати в Амстердамські гаті.
Вже вогники з притьмареного кубка
Втекли, в багрець вмочивши чуб кудель,
І безліч тайн приховує тунель,
І плин пригод зустріне душогубка.
Ми, звісно, не чували за Харона,
Та моторошно й боязко було,
І якось не насмілиться весло
Порвати жабуриння пишні грона.
Гадюками чіпляється латаття.
В склепінні кожна кроква, мов кістяк,
І крадькома гризе вже каяття,
Й нестямно прагнеш; де ж бо ті загати?
Зате як весело (вже збився я зі стилю!),
Коли на Верхній винесе ставок,
Вибрикувати радісний танок
На сонячну криваву породіллю.
На заставки на всі веселе птаство
Висвистує кантату гомінку:
Як під ту пору любо було красти
Нам яблука в Зразковому садку!
(До речі, щодо яблук: ми про те
могли б знайти й у Рильського — в «Сашкові». —