Бо тут, немов на пишній декорації
Натуркласичної якоїсь трупи,
Накидано, без міри і без рації,
Зелені купини і кам'яні уступи;
І солов'ї свистять — собачі діти,
І місяць горне гори в свій сувій,
А це ж усе, відомо, для піїти —
Немов сурма коняці скаковій;
Отож мені замріяно належить
Зболіле серце вивернуть до дна
І затужить, без норми і без межі,
Що вже, мовляв, «не вернеться вона»…
Та мій бадьор в знемозі не охляв,
І до думок прип'ято інші теми:
Ви ждали про Софіївку поеми?
А я її складу про Василя.
V
То був отой, кудлатий, з водокачки.
Його не поважать ми не могли б:
Він всякого побив би навкулачки
І був меткий до птахів і до риб.
Презирливо казали: «Босарня!» —
І мріяли заприятелювати;
Та бачили його ми не щодня,
Коли наш гурт, крикливо-біснуватий,
