Сторінка:Іван Кулик. Поезії. 1967.pdf/136

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено



Отак зійшлись — та вже не на забави;
З-за обрію вже дні нові пливли
I тон життя матово-зеленавий,
Такий, мов лист невистиглих олив,

Багряним попасмом перевили
Й дитинство спопелили нам заграви.
Або коротше: впертість і ненависть
Ми до любові й праці додали.

 

VIII

Йшов П'ятий рік. Була війна з японцем.
Повітря звагітніло від подій,
Що невблаганно наближались. Трон це
Хитнувся у навалі молодій

Новітніх сил — напруженій та гострій.
У ніч одну, мов лусла бичова, —
На вулиці Садовій хряснув постріл,
І залп незвиклі заглушив слова
(А старший брат не вдома ночував).

Уранці я до городської школи
З ватагою хлоп'ят писклявих біг,
І не забути вже мені ніколи
Багряних плям, що пропалили сніг,

Багряних слів подертого плаката,
Що пропалили мозок, — про мету
Нову, всесвітню, дивну і просту,
Про жертви, що доба несе строката.

.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .