Сторінка:Іван Кулик. Поезії. 1967.pdf/14

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Переробка «перекупки» на «чужу» задовольнила критиків, але для читачів це не мало значення­ — концепція кохання не змінилася, складність його залишилася, і саме ця складність робила «Робітницю Шуру» близькою тогочасній молодій аудиторії. Поета розуміли, коли він звертався до своєї коханої:

І так солодко, солодко до сльоз
Ще глибше тебе кохати:
І за те, що в тебе туберкульоз,
І за те, що чужа тобі мати.

І за те, що в Червоній гвардії
Ти мені перев'язувала рани,
І за те, що в гетьманській «варті»
Разом з нами тебе карано.

І за те, що в кратері революції
Ти горіла — згоріла безскаржно…

Кохання поета органічно зливається з характерним тлом того часу, про який Володимир Сосюра, якому в щасливі хвилини ранньої творчості щастило творити яскраві образи сучасності, сказав: «Люблю те­бе, доба переходова». Справжнім поетам завжди властиве почуття епохи, але те, що у Володимира Сосюри залишалося ліричною формулою, у Кулика ставало живою картиною «переходової доби» з усіма її протиріччями і складністю. Іван Кулик не схожий не тільки на Володимира Сосюру, але й на будь-кого з сучасних йому поетів. Він займає цілком самостійне місце в українській радянській поезії, обличчя якої в перші пореволюційні роки визначала творчість таких різних поетів,