Так, це Одеса. Де ж бо ще на світі,
В якому місті, над яким з морів
Бринять такі безпечні й діловиті
Акорди сонця, хвиль і димарів?
Ви ж бачите, як гавань поновіла!
З радгоспів лави тракторних когорт
Дарами сповнюють гостинний порт.
В Мілан, Стамбул, Геджас і гирла Ніла,
Напнувши крила алих корогов,
Залізним роєм ринуть теплоходи;
А кам'яний каскад — широкі сходи,
Що їх колись багрила наша кров, —
Затопить кров'ю запашних пшениць,
Бо вже здіймають вежі кам'яниць
Гіганти — елеватор і холодник.
На Дерибасівській вже не пізнати руху,
Бо зміст його зазнав незнаних змін,
Бо спопелить і в маловіра скруху
Вогнем краваток піонерзагін;
Бо з катакомб, що в них заскніла Чумка,
Давно забив новий, потужний триб
І в орудійних щелепах похрумкав
Одесу фраєрів, арапів і неріб;
І любо в час, коли почне Пересип
У заводський вистукувать тамтам,
Відчути серце зновлене Одеси,
Що твердо й впевнено пульсує там.
