Сторінка:Іван Кулик. Поезії. 1967.pdf/143

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


 

*

На стику двох епох, де загубилась грань,
Зріс міф про корабель Летючого Голландця.
На грані двох віків, коли повита в сутінь
Акумуляції первісної доба
Висмоктувала кров челядника й раба,
Підмайстра й кріпака; й з цієї крові трутень,
Уже відкинувши алхімію, метал
Шляхетний окисляв колоніальним потом, —
Світанком жаданим замерехтіла даль,
Сліпучим відблиском — американським злотом.

І цей облудний блиск, що змогу дав на мить
Очам, захланністю заліплим, зазирнути
В майбутнє — гнав, і пік, і вимагав спокути
За плями злочинів, яких уже не змить
Із загребущих рук, за кров, що помсти кличе,
За жовч і піт, що в них розбухли вантажі
З колоній, островів, розкиданих на морі,
За знищенне життя мільйонів, трупний сморід,
Збагачення купців. І от на цій межі,
Коли світанку блиск нову віщує сутінь, —
В легенду втілено передчуття спокути.