Сторінка:Іван Кулик. Поезії. 1967.pdf/25

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

II

Але ні, не замовкають
Коломийки-дітки,
На пожарищу блукають,
Ніби ті сирітки.

Мов волошки ніжно-сині
В полі незоранім,
Розсипались в Галичині,
Тяжко зруйнованій;

Буковину розквітчали
І ту Чорногору.
Задзвеніли, залунали
Вдень і в нічну пору.

 

III

Ой заросло поле зіллям —
Нікому зорати,
Бо гриміли над Поділлям
Важкії гармати…

Та не плач-бо, хлопе голий:
Урожай ті буде,
Бо вже зілля та спололи
В полі добрі люди;

Добре землю розорали
Кулями й списами,
Геть усю позасівали
Мертвими кістками;