Сторінка:Іван Кулик. Поезії. 1967.pdf/36

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана


І забувся хлоп о тузі,
Й м'язи прилучае,
І, оновлене, з-під грузів
Місто воскресає.

Так відродиться й повстане
Вся країна гола —
Бо напружились в єднанні
Меч, і плуг, і молот.

 

VII. Небезпека
 Їхав стрілець на війноньку,
 Прощав свою дівчиноньку.

Стрілецька
пісня


Ой роз'ятрила край неба
Заграви завіса:
Розставатись, дівча, треба…
Дай мі, зірко, кріса[1].

Знову суне ворог клятий,
Наша сила гине…
Не ридай мі, стара мати,
Не зітхай, дівчина!

Бо ніхто не гонить силом.
Сам я піду радо,
Бо життя мені не миле
Тут — без Радовлади.

  1. Кріс — гвинтівка, рушниця.