Сторінка:Іван Кулик. Поезії. 1967.pdf/42

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Як гриз в Пенсільванії камінь ломом, —
Легше було мені, ніж тепер.

Знов без тебе. У харківських мурах
Заіржить паротяг осатаніло,
Захопить артьомовку Шуру
І викине десь на Поділлі.

Зустрілись у клубі коммолу,
На повіті, в прикордонній смузі:
Незаймано-задирливий голос
І солдатський очкур на блузі.

Щомить, щомить напруження:
Контрабанда, шпіони, змови…
Треба вміти будь дужими
Й не боятись ні бруду, ні крові.

Ти вміла. У спілці, в друкарні,
В комітеті, в чека й на селі —
Молодили незбагненно гарні
Сполучення рухів і слів.

На колегії. Зрадника-брата.
В горлі шорстким будяком: розстрілять…
Ти ж так просто: — Чого ж вагатись? —
І перша підписала ім'я.

Вже надвечір — стрибала цвіркунчиком
(Ніби звикле; нічого й не сталося!)
Й задирала в друкарні учнів:
— От розтяпа, розсипав верстать!

А коли Палій через границю
Продирався, скаженіючи від злості, —