Ми з тобою вдвох із рушницями
Всю ніч на Турецькім мості.
Закахикали гирла захланні,
Й хробачки заскиглили криваві.
Я сказав: це, може, востаннє,
Але знайте, що я кохав.
Над ранком — снували над Смотричем —
Плазом, розчавленим в скелях;
Поринав у збагнені очі,
Де розплескався брунатний келех.
Зустрілися знов. У Артьомовці.
Груповодом. За Марксом: з гуртком.
Напружено ловлять, як змовці,
Кожне слово. І титло. І кому.
Тільки скінчили — вже верховодила
Троглодитськими танцями й піснями,
І всі довкола закохані.
І з всіх найглибше — я.
От поїдеш. В суботу. Вранці.
Я — крем'язний. Не здамся. Не зломить.
Замуруюсь ще глибше у працю,
Вчащатиму щодня у коммол.
Приїдеш — як рясно, Шуро,
У «Зеленім серці» буде!
І закінчу нову брошуру:
«Історію КП(б)У».
Харків, 1922
