Мітинг в Робітничому домі.
Вливаються. Ще. І ще.
Заповнено. Щільно. Ломиться
Від м'язів. Од слів. Од очей.
Обличчя смагляві, закурені,
М'язи — рішучість — лють.
— Невже і тут є дурні,
Що не вірять у наше майбутнє?
Непотрібно сипали фокстроти,
Раптом стихло: — Товаришу, ваше слово! —
Пересохло в горлі й у роті,
Очі вип'ялися плямами багровими.
Не мріяв: знав — переможемо.
Не чув своїх власних слів.
Ми хочемо. Прагнемо. Можемо.
Ми руйнавці. Будівники. Злива.
Вірили. Терпко. Вперто.
Навздогін — стоголосий крик,
І знов у двадцять четвертім
Марив Сімнадцятий Рік.
Хтось руку стиснув, так папко:
— Спасибі, товаришу! — І троянди в руці.
І знову захекана валка
До нової цілі.
Вінніпег — оаза між прерій —
Через міст стрибнув — перекинувся,
