Лиш з городини лізе, мов краб…
Коли б ти нині була б, Лілю,
Коли зо мною була б!…
Так виходить, що кожний мій лист, Лілю,
Має розсіпаний зміст, —
Мов напідпитку тягне хорист, Лілю,
Всіх пісень за один присіст.
Загубив листуватись я хист, Лілю,
А це — потрібний хист.
Та даремно рядки я тулю, Лілю,
І даремно себе тільки злю:
Думка робить химерну петлю, Лілю,
З «Софіївки» — на зяблю.
Але я тебе справді люблю, Лілю.
Дуже тебе люблю.
І тому, що настала зима, Лілю,
І на зяб — сподіватись дарма,
І мороз верховіття лама, Лілю,
І на вежі турецькій чалма, —
Ще сумніш, що тебе тут нема, Лілю,
Зо мною тебе нема!
Кам'янець на Поділлі,
1930
